Літургія – центр. складова частина добового кола богослужінь у християн. церквах. Кульмінаційним моментом Л. вважається таїнство Євхаристії (від грец. ευχαριστία – благодаріння, подяка) – таїнство співучасті (Причастя чи Сакраменту) присутніх на Л. в Тайній Вечері Господній. Таїнство Євхаристії тлумачилося отцями Церкви , зокрема, як таїнство єднання віруючих. Таке тлумачення у світській інтерпретації може означати, що Л. послаблює відчуження між людьми. Саме так розумів значимість Л. в житті людей М.Гоголь, він писав, що, "коли суспільство ще до кінця не розпалося, коли люди ще не дихають повною непримиренною ненавистю одне до одного, то заповітна причина цьому ... – Божественна літургія, яка нагадує людині про святу небесну любов до брата".
Первісно слово "літургія" (від грец. λέιτος – громадський – та έργον – справа) вживалося для означення будь-якої громад. служби в християн. церкві, згодом – лише для іменування служби, присвяченої таїнству Євхаристії. Відповідником слова "літургія" у вузькому значенні в Римо-катол. церкві є слово "меса" (лат. – missa, італ. – messa). В укр. нар. мові синонімом "літургії" є "обідня" (походить від слова "обід" і вказує на ту обставину, що в укр. церкві Л. відбувається перед обідом, або під час обіду).
У перші роки християнства ритуал таїнства Євхаристії здійснювався не в час денного богослужіння, а надвечір за спільною вечерею. Віруючі молилися, спілкувалися і переломляли хліб, усе це символізувало "вечір любові" або агапе (від грец. αγάπη – любов; давні греки цим словом означали жертовну любов до ближнього). Поступово під впливом критики, що такі вечори перетворюються на "місця обжорства" (кожен, хто був у змозі, приносив із собою їжу і вино), ритуал духовного спілкування був відокремлений від трапези. Лаодікійський собор (бл. 363) ухвалив заборону "агапе", через 300 років це підтвердив Трулльський собор (кін. 7 ст.). Відтоді традиція приносити на зібрання віруючих хліб набула характеру благодійності, вона також закріпилася у звичаї пасхального артоса (грец. άρτος – хліб, освячений на Великдень).
Згідно з церк. ученням, осн. моменти складу і порядку (чину) Л. установив Ісус Христос під час останньої трапези зі своїми учнями на Тайній Вечері, пригощаючи їх за ритуалом єврейс. Пасхи (Песах). Однак досить довго чинопослідування Л. в цілому не було унормованим: пресвітер на власний розсуд возносив ті чи ін. молитви й благодаріння і робив це "так довго, як був у змозі", і "стільки, скільки дозволяв час".
Згідно з переказом, перші чинопослідування Л. були складені ап. Іаковом (для ієрусалимсько-антиохійських церков) і євангелістом Марком (для єгип. церков). Історики Церкви вважають, що відомі під іменами ап. Іакова та євангеліста Марка чинопослідування Л., можливо, і не належать цим авторам у повному складі, проте основа цих чинопослідувань була складена в апостольські часи.
Історики церкви вважають літургійне чинопослідування ап. Іакова найбільш стародавнім порядком здійснення Л., а найбільш близьким до його первинного прототипу – список абіссінської Л. (його датують серединою 2 ст.).
Після 2 ст. чинопослідування Л. значно збільшилося в обсязі, особливо збільшилася та його частина, що отримала назву "літургія оголошених" (Л. для осіб, які вивчають християн. вчення і які готуються до хрещення).
Централізація Церкви в 4 ст. зумовила потребу створення єдиного варіанту літургійного чинопослідування. У зв'язку з цим вселенський Отець і вчитель Церкви Василій Великий (330–379) переглянув і скоротив до того поширене на Сході літургійне чинопослідування апостола Іакова, потому Отець Церкви Іоанн Златоуст (347–407) скоротив літургійне чинопослідування Василія Великого. На Заході аналогічні процеси відбувалися зусиллями отця Церкви Амвросія Медіоланського (340–97), пап Лева I Великого (440–61), Геласія I (492–96) та Григорія I Двоєслова (Великого; бл. 590–604).
Кожне літургійне чинопослідування православної та греко-католицької церков складається з 3 частин. Під час 1-ї частини – Проскомідії – правлячий священнослужитель на жертовнику готує хліб та вино для здійснення таїнства Євхаристії, згадуючи при цьому живих та померлих членів Христової Церкви. Під час 2-ї частини відбувається Л. оголошених. Під час 3-ї частини (центральної; у минулі часи перед її початком оголошені повинні були відійти від вірних, залишити Л.) відбувається таїнство Євхаристії, священнослужителі і вірні причащаються. Окремо служиться Л. Напередосвячених Дарів, її відправляють у середу і п'ятницю Великого посту та в понеділок і середу Страсного тижня, на цій Л. не здійснюють таїнства Євхаристії, а вірних причащають Напередосвяченими Дарами (освяченими під час Л. Іоанна Златоуста чи Василія Великого напередодні дня використання Дарів).
До приєднання (1686) укр. церкви до Московського патріархату між українською і російською правосл. церквами існувала розбіжність у питанні про визначення того моменту Л., коли Святі Дари перетворюються (переосутнюються) на тіло і кров Спасителя.
