Різдво Христове - велике християнське свято, встановлене на згадку народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Належить до числа двунадесятих свят.
Народження Ісуса Христа, Царя-Месії і Спасителя світу, було передбачене ще багатьма старозавітніми пророками. Одна ж з книг Нового Завіту - Євангеліє від св. Луки передає цю історичну подію так:
Римський кесар Август наказав зробити в підпорядкованій йому Іудейській землі всенародний перепис. Для цього кожен її мешканець повинен був йти записатися в тому місті, де жили його предки. Йосип і Марія вирушили для запису в місто Вифлеєм. Тут вони не могли знайти місце в гостиниці, так як - з нагоди перепису - у Вифлеємі зібралося дуже багато народу, а зупинилися, згідно церковного передання, у вертепі (печері), куди пастухи заганяли худобу в погану пагоду. (Водночас щодо вірогідного типу - характеру того приміщення, де Свята Родина тоді дійсно знайшла прихисток, існують й деякі інші версії і припущення). Тут вночі Марія і народила Немовля, сповила Його і поклала в ясла.
У ніч Різдва Христового пастухи вифлеємські пасли свої отари - жертовних тварин для Єрусалимського храму - в полі. Раптом з'явився їм ангел. Пастухи злякалися. Але ангел сказав їм: «Не бійтеся! Я благовіщу вам велику радість: в цю ніч народився Спаситель світу і ось вам знак: ви знайдете Дитину сповиту, що в яслах лежатиме». У цей час на небі з'явилося багато ангелів, які славили Бога і співали: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2:1-21).
Коли ж ангели зникли, пастухи стали говорити поміж собою: «Ходім до Вифлеєму й подивимося, про що сповістив нас Господь» (Лк. 2:15). Вони прийшли туди і знайшли Марію, Йосифа і Немовля, що лежить в яслах. Вони поклонилися Йому і розповіли Йосипу і Марії, що бачили і чули від ангелів.
Святкування християнами Різдва не простежується глибше IV ст. Дата його не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, ймовірно, відбулося не в зимовий час. (Тим паче, що на Святій Землі, скажімо, тоді - за відносно холодної погоди - худобу, зазвичай, на відкритих пасовиськах не випасали тощо). І в давнину це питання - точна дата Христового Різдва - було предметом неоднозначних роздумів церковних авторів. Так, один з найбільш ранніх текстів, який дійшов до нас, належить Клименту Александрійському: так от, там згадується 20 травня. Є й інші версії: згідно з деякими, Ісус, скоріш за все, народився восени і, можливо, якраз на старозавітнє свято Кущів (Кучок, на івриті - Суккот). День 25 грудня встановлюється в Римської Церкві на початку IV ст., чому перше свідчення виявляється в т. зв. «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 р.).
У IV ст. рівноапостольна цариця Олена побудувала храм у Вифлеємі - на місці, як вважається, прославленому народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання cвв. Отців Церкви IV ст. - Єфрема Сиріна, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Златоуста, написані на це свято. У кодексі Феодосія (438 р.) і Юстиніана (535 р.) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоанн Златоуст перший ввів це свято в Антіохії в 386 або 387 р. Василій Великий доручив Григорію Богослову встановити це святкування на Константинопольському соборі.
Хоча точна календарна дата (місяць і день) народження Спасителя невідомі, але одним з пізніших тлумачень часу святкування Різдва Христового саме 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомі з Євангелій, а (за поширеним вже в раннє Середньовіччя церковним переказом) Христос повинен був знаходитися на землі повне число років (як число досконале). Звідси випливало, що Христос, мабуть, був зачатий в той же день, в який постраждав. Отже, в старозавітню Пасху, яка в той рік припадала на 25 березня. Й, відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа: 25 грудня.
Згідно однієї сучасної гіпотези, вибір дати Різдва стався з тієї причини, що спочатку християни святкували в один і той же час Боговтілення (під яким розумілося не народження, а зачаття Христа) та Великдень. Відповідно: з часом додаток до дня Весняного рівнодення 9 місяців вказувало на дату святкування Різдва в Зимове сонцестояння. А точніше - у перший після нього день, коли потроху починає збільшуватися тривалість світлої частини доби: нібито "народжується нове сонце".
Й саме у цей день древні язичницькі народи урочисто відзначали свято "народження нового сонця". А тому призначення Церквою святкування Різдва Христового саме на цю дату також мало на меті - і що, як видається, і стало його головним і найвагомішим аргументом - витіснити, замінити в свідомості людей старе ідолослужіння на поклоніння єдиному й правдивому Богу. Всемогутньому, премудрому й справедливому Творцю і Вседержителю неба і землі, всього сущого - видимого й невидимого.
Тим більше, що Боже Слово пророче сповістило про майбутню долю Єрусалиму (та, назагал, усього старо- й новозавітнього Божого люду), що надзвичайно "бо ось, темрява покриє землю, а морок - народи; а над тобою засяє Господь, і слава Його явиться над тобою. І прийдуть народи до світла твого, і царі - до сяйва, яке сходить над тобою" (Іс. 60:2,3).
Крім того, досить символічно і знаково, що святкуванню Христового Різдва якраз у цей день (25 грудня) безпосередньо передує, а за Новим стилем іноді навіть прямо збігається із щороку - згідно місячного календаря - "мандруючим" (рухомим) старозавітнім празником Ханука (Оновлення й освітлення). І який присвячений спомину того Божого дива, котре сталося в добу Макавейського визволення (164 р. до н. е.) вибраного народу на Святій Землі під час очищення й відновлення - після язичницького осквернення й опоганення - Єрусалимського храму.
Тоді чудо-вогонь, котрий на імпровізованій повстанцями-макавеями храмовій Менорі (Семисвічнику) - замість, відповідно до тодішнього запасу її оливи, ОДНОГО дня - палав аж цілих ВІСІМ (!) днів. І він, по суті, пророче провістив та знаменував про наближення приходу в цей світ справжнього й могутнього Божого Світла. Та його звільнення від влади й панування диявольського мороку і темряви, гріха, прокляття і смерті. Того непроминаючого й всеосвітлюючого та, водночас, милосердного й всеблагого Божого Світла, котре - з появою на небосхилі яскравої Вифлеємської зірки - і було явлене всьому людству в особі воплоченого Бога-Слова. Тобто новонародженого Пресвятого Немовляти - обіцяного Месії-Спасителя з царського дому Давидового.
І саме в той же календарний період часу, який приходиться на це "мандрівне" (рухоме) 8-денне старозавітнє святкування, у східній церковній традиції Різдву Христовому передує сорокаденний Різдвяний піст [з 14 (27) листопада по 24 грудня (6 січня) включно; на Заході йому відповідає підготовчий період, іменований як «Адвент» (латинське adventus - пришестя), дещо менший за тривалістю і не передбачає приписи постів].
А також. Як відомо, (суто людським - відносно обмеженим розумом) премудрість та шляхи Господні - незбагненні і недосліджені. А тому - як знати: чи не несе певний і своєрідний "пророчий" сенс і зміст, зокрема, і досить цікавий збіг, скажімо, отаких (як і деяких інших - супутніх) подій та обставин? І якраз через 33 роки після з'явлення над українським Поліссям пророче-апокаліптичної "зірки "Полин"" (Одкр. 8:10,11) 26 квітня 1986 р.: в тогорічну Лазареву суботу - напередодні свята Входу Господнього в Єрусалим (і водночас - тоді у ПЕРШИЙ день старозавітньої Пасхи: спомину виходу вибраного народу з єгипетської неволі).
Наприклад, коли 6 січня 2019 р., в переддень Різвдва Христового - за Старим стилем і в свято Богоявлення (Хрещення Господнього) - за Новим, на Фанарі новопостала Православна Церква України - від Вселенського Патріархату - урочисто отримала Томос. Тобто офіційний документ, що засвідчив і утвердив її канонічну автокефалію. (І, до речі. відбулося це якраз через 100 років по тому, як 1 січня 1919 р. Директорія УНР видала закон "Про вищий уряд Української автокефальної православної церкви".) А вже рівно через біблійні - містично-сакральні 3,5 місяці, себто 21 квітня 2019 р., християни західних традицій відзначали Воскресіння Христове (новозавітню Пасху). І на цей же самий день тогоріч припав ДРУГИЙ день старозавітньої Пасхи, а от східні християни, в т. ч. (природно) і в Україні, святкували Вхід Господній в Єрусалим. І під час якого традиційно - піднесено й урочисто - несли освячувати в свої храми вербові гілки, покриті молодою зеленню.
Але якщо врахувати, що саме цього дня, 21.04, в Україні відбувався ДРУГИЙ тур чергових президентських виборів, то вона, ця молода зелень, таким чином - немов би - "засвідчувала" й "стверджувала" їх загальновідомий (і по-своєму логічний) результат... І вони, а також наступні - дочасні (21.07) вибори до ВР, до влади в Україні привели "зелену" - загалом, секулярно-ліволіберальну політкоманду доволі строкатих і різношерстних "слуг народу".
І в якій, напевно, і дійсно: деколи проявляються дещо "шкребково"-кострубата й етично-неоковирна, а то й зовсім негідна і навіть скандально-аморальна і корупційна поведінка декого з її "Адамових нащадків". В т. ч. пропонуються й впроваджуються окремі - суперечливо-дискусійні і недостатньо фахово продумані (включаючи проґендерні й т. п.) законодавчі ініціативи та помилково-поспішні кадрові призначення тощо. Також були допущені і деякі інші прикрі й відверті недоречності й промахи, а то й просто безглузді й незрозумілі та сумнівні кроки. А особливо на тлі нинішньої т. зв. "пандемії коронавірусу", що, в цілому, значно ускладнила й заплутала всю - і без того досить непросту й тяжку - ситуацію в державі... І т. д. й т. п.
Тим не менше - і як це, на перший погляд, не дивно і навіть доволі парадоксально - всі ці зміни й події, як видається, мали й мають досить важливе (й чи не доленосне) значення. Як, передусім, для самої України та її майбуття, так і, можливо, і не лише для неї...
Іншими словами, як каже і акцентує Святе Письмо, це саме Господь "змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів; дає мудрість мудрим і розуміння розумним" (Дан. 2:21). А ось щодо декого з таких правителів Він - поміж іншого - завважує і наголошує таке: ти - "слуга Мій, говорить Господь, - і буду тримати тебе як печатку, бо Я обрав тебе, - говорить Господь Саваот" (Аг. 2:24). В усякому разі, саме перебіг ПОДАЛЬШИХ подій і трансформацій в нашій країні, а надто в духовно-ментальній царині, - ясно й чітко - засвідчить і доведе: як воно там направду станеться і відбудеться...
[До речі. Крім тут наведених, з деякими додатковими - на таку ж тематику - аргументами і фактами, опублікованими на цьому ж порталі, можна ознайомитися, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати і відкрити текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос". А, крім того, також: "21 листопада - Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла... - Кіріос".]
Свято Різдва має п'ять днів передсвята (з 20 по 24 грудня) і шість днів віддання свята і завершується святом Обрізання (Найменування) Господнього. Напередодні, або день надвечір'я свята, проводиться в суворому пості і називається Святвечором: в цей вечір, за церковним статутом, вживається в їжу сочиво (сушені хлібні зерна, розмочені водою).
У надвечір'я Різдва здійснюються Царські Години, Всенічне бдіння починається з великого Повечір'я.
Сформована практика святкування Різдва в латинському обряді передбачає вчинення трьох Мес, основна з яких припадає на ніч (дві інші - на зорі і вдень). Їх називають «Ангельська», «Пастирська» і «Царська». Згідно із символічним тлумаченням, перша святкує предвічне народження Сина від Отця, друга - народження Ісуса Христа від Діви, третя - містичне (духовне) народження Бога в серці кожного віруючого.
І без цього - в щирому покаянні, смиренні і подяці Богові - народження Господа в серці (дусі) віруючого, або, іншими словами, дійсного духовного "народження згори" членів різноликого Тіла Христового, ніхто з них "не може бачити Царства Божого" (Ін. 3:3,7). Більше того, Ісус так повелів Своїм апостолам та, загалом, кожному й усім християнам: "ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто [щиро покається та] увірує і охреститься, буде спасенний, а хто [не покається і] не увірує, буде осуджений". І цих - практикуючих і діючих у дарах і плодах Святого Духа - правдивих й активних "віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип'ють, не пошкодить їм [бо перебуватимуть під могутнім Божим захистом і покровом], покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові" (Мк. 16:15-18). А також, при цьому, "і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння" (Іоїл 2:28).
Й таким чином "і буде проповідане це Євангеліє Царства [Божого] по всьому світу, на свідчення всім народам; і тоді прийде кінець [віку]!" (Мт. 24:14).
Це питання із самих початків Нового Завіту і впродовж уже багатьох століть, а особливо - у сучасну пору, цікавить і хвилює чимало поколінь християн. Себто який - хоча б суто й дуже орієнтовно, приблизно - вірогідний термін часу, в який у цьому світі здійснюватиметься, аж до повернення (Другого пришестя) Спасителя, це благословенне - спасаюче і зцілююче всіх людей служіння Його Христової Церкви "по всьому світу, на свідчення всім народам"? Включаючи, зрозуміло, і найбільш віддалені й "глухі" (важкодоступні) куточки планети Земля, котрих Євангельське благовістя почало досягати лише зараз, у новітню історичну добу...
Щоб спробувати дати якусь - більш-менш серйозну й, насамперед, обґрунтовану на Святому Письмі - відповідь на нього, то тут, мабуть, варто звернути увагу, зокрема, на такий євангельський текст: "У той день прийшли деякі з фарисеїв і сказали Йому: вийди і піди звідси, бо Ірод хоче Тебе вбити. І сказав [Ісус] їм: підіть і скажіть отій лисиці: ось виганяю бісів і зцілюю сьогодні і завтра, і на третій день закінчу" (Лк. 13:32).
Крім цього, про ці ж самі три дні можна прочитати, скажімо, і в такому старозавітньому пророцтві про майбутній - причому, як перший, так само і другий прихід Христа-Месії: "У скорботі своїй вони з раннього ранку будуть шукати Мене і говорити: "ходімо і повернімося до Господа! Бо Він уразив - і Він зцілює нас, поразив - і перев'яже наші рани; оживить нас через два дні, на третій день підніме нас, і ми будемо жити перед лицем Його. Отже, пізнаємо, будемо прагнути пізнати Господа: як ранкова зоря - явлення Його, і Він прийде до нас, як дощ, як пізній дощ зросить землю"" (Ос. 6:1-3).
Водночас тут, вочевидь, слід зауважити і наголосити, що, згідно 2 Петр. 3:8, "єдине ж не повинно бути приховане від вас, улюблені, що у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день". Про це ж саме читаємо, приміром, і в Пс. 89:5: "Бо тисяча літ перед очима Твоїми - як [один] день учорашній, що пройшов, як сторожа нічна."
Якщо зміст зацитованих вище (як і деяких інших, подібних до них) біблійних уривків розуміти (трактувати) прямо (буквально) й, передусім, те, що там "один день" = "тисяча років", то таким чином маємо вагомі підстави вважати, що Друге - у всій Його славі і силі - пришестя Ісуса Христа й, відповідно, з наступним "настанням дня [суда] Господнього, великого і страшного" (Мал. 4:5) правдоподібно має відбутися вже в поточному - третьому тисячолітті. Причому, якраз "з ранковою зорею".
Інакше кажучи. Судячи з багатьох - доволі характерних і красномовних, починаючи від завершаючого (щодо цих "двох днів") ХХ століття і далі, - і вже, як видається, есхатологічних, за суттю і змістом, подій і ознак довкіл нас, що передбачені в біблійних пророцтвах і мають здійснитися якраз "в останні роки" і "в останні дні" (Єз. 38:8,16) всесвітньої Історії спасіння, то можемо тут дещо прогнозувати. (В т. ч. враховуючи, зокрема, і ситуацію та обставини і наслідки довкіл вищезгаданої "пандемії коронавірусу" та пов'язаною з нею "всесвітньою загальною вакцинацією" тощо.) А саме: як виглядає, таке довгоочікуване Його улюбленою Нареченою - новозавітньою Церквою повернення Сина Божого (нового - другого Входу Господнього в Єрусалим) вже, дуже схоже, не за надто високими й далекими горами і долами!
І в цей наш час, коли, як чітко бачимо, все більше й щільніше (як зазначалося вище) диявольсько-демонічна "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи (Іс. 60:2), особлива і дуже важлива й відповідальна місія і роль випадає - зокрема і саме - на відновлений і проваджений Святим Духом різноликий Божий люд України. Яку св. Папа Іоан Павло ІІ пророче називав "лабораторією екуменізму" (в значенні християнської єдності).
І справді, як пророкує і наголошує Святе Письмо, "у ті дні" різні частини Божого народу "нового завіту" - щодо близькосхідного регіону - "із землі північної" (України) спільно "ходитимуть... і разом прибудуть" - повернуться до своїх благодатних євангельських витоків та джерел - "і будуватимуть Господній храм" (Єр. 3:18; 31:8,31; Зах. 6:8,15). Той істинний храм (правдиве новозавітнє Тіло Христове), що "назветься домом молитви для всіх народів" (Іс. 56:7). Й "у той час" у ньому, де постане "Господній престол", то "всі народи заради імені Господа зберуться": "і не ходитимуть уже більше за пожаданням [колишнього] лихого серця свого" (Єр. 3:17).
І, як казав Ісус Своїм учням з приводу майбутнього наближення кінця віку, "терпінням вашим спасайте душі ваші". Й "коли ж [усе] це почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше". Тобто твердо "знайте, що близько Царство Боже" (Лк. 21:19,28,31). "І тоді з'явиться знамення Сина Людського на небі: і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою. І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх" (Мт. 24:30,31).
І, як також наголошує Слово Боже, тоді ж саме "і ви", спасенні і праведні Божі обранці, "що багоговієте перед ім'ям Моїм", теж судитимете "і будете топтати нечестивих, бо вони будуть порохом під стопами ніг ваших у той день, який Я сотворю, - говорить Господь Саваот" (Мал. 4:2,3).
"Амінь. Так, гряди, Господи Ісусе!" (Одкр. 22:20).
